Про що нова вистава МУР і хто працює над постановкою?

“РЕБЕЛІЯ [1991]” — це історія про здобуття незалежності. Про той день, якого ми прагнули поколіннями. Всупереч усьому.

На сцені оживуть постаті, які стали голосом, совістю і хребтом українського спротиву.
Серед них: Іван Світличний, Вʼячеслав Чорновіл, Віктор Кукса, Василь Стус, Алла Горська, Іван Дзюба, Леонід Кравчук та інші.

Кастинг акторів вже завершено, усі ролі розподілено.
Режисер постановки — Олександр Хоменко, режисерка хореографії — Інна Матюшина, художниця по костюмах — Леся Патока, сценографка — Софія Zbroya Пляцко.

Премʼєра мюзиклу відбудеться 21 серпня в Жовтневому палаці.
На цю дату квитки вже розпродано. Сьогодні відкрили нову дату — 22 серпня.

Одразу після премʼєри стартує всеукраїнський тур.

Не менш важливо — у мережі шириться флешмоб #РЕБЕЛІЯ, в межах якого українці, серед них і лідери суспільної думки, діляться власним баченням того, що для них означає Ребелія.

Коментар від режисера – Олександра Хоменко: 

«Це історія... про головну нашу перемогу.
Мазепа - програв, Шевченка - посадили, Відродження - розстріяли, так тривало майже всі століття.
Але, як мінімум тоді - нам вдалося розірвати це коло.
Це історія нашого успіху.
Вона проходить через Клуб Творчої Молод у Києві та Шістдесятників, через редакцію газети у Черкасах, де працює В. Симоненко, через ліси Биківні, через збори Народного Руху, де засідають Драч та Чорновіл, через Чорнобильську АЕС, через мітинги у Львові і приїзд Американського президента в Україну, через падіння ГКЧП і внос Жовто-Блакитного прапора у верхновну раду.
Це - історія отримання нашої незалежності.
Це - РЕБЕЛІЯ. [1991]»

Коментар від сценографки — Софії Zbroya Пляцко:
«Роботу над Ребелією [1991] найточніше можна описати словом «відповідальність». Це стосується і самого процесу, і суті вистави. Ребелія [1991] — не про вибір, це про громадянський обовʼязок.
У порівнянні з Ти [Романтика], ця вистава складніша, масштабніша, зовсім інша за структурою. Вона охоплює значно більший проміжок часу, подає події анахронічно, часом нелінійно — і це кардинально змінює підхід до сценографії.
Як знайти візуальний символ, який обʼєднає десятки життів? Як осучаснити цю історію, зберігаючи її суть? Як показати цих молодих людей — сміливих, проривних, які в своїй епосі були рок-зірками, — на тлі однієї з найзатхліших і найзастійніших епох радянського часу?
Це історія спротиву, яку хочеться розказати не як хроніку, а як енергію — гучну, динамічну, естетично сильну.»